Кияни, громадські активісти та родичі бранців зібралися разом, щоб нагадати світові про тисячі українських цивільних, яких ворог досі незаконно утримує в полоні.
Цивільні заручники – це люди без зброї та військових одностроїв. Це лікарі, які виконували свій обов'язок, вчителі, які відмовилися йти на компроміс із совістю, волонтери, що рятували інших, та звичайні перехожі, яких війна заскочила у власних домівках чи на вулицях рідних міст.
Сьогодні всі вони стали заручниками жорстокої системи, яка намагається стерти їхню ідентичність. Їх тримають у нелюдських умовах, за зачиненими дверима невідомості, без зв'язку із зовнішнім світом.
«Ми не маємо права звикати до їхньої відсутності. Кожен день у неволі – це секунди, хвилини, години та дні тортур та страху. Але водночас це час, коли вони тримаються за одну-єдину надію: «Про мене пам’ятають», – зазначають організатори акції.
Гола Олена Тополя у цікавих позах змусила відвисати щелепи: злив відео – було лише початком
"Думали, що за це нічого не буде": українцям розповіли, через кого повернули відключення світла за борги
Потужний «вібратор»: Леся Нікітюк показала, як телепає свою «волинку»
Терлись друг о друга носами: Сергей Лазарев показал своего любимого мужа. Похожи-то как!
Ця акція стала живим маніфестом та голосом за тих, у кого цей голос тимчасово відібрали. Головна мета заходу – кричати на весь світ про злочини окупантів і не дати темі цивільних полонених зникнути з міжнародного порядку денного.
Кожен піднятий плакат, кожен погляд, сповнений болю та рішучості, і кожне згадане ім'я – це тоненька, але нерозривна ниточка, яка пов'язує полонених із рідним домом і дає їм сили жити далі.
Ситуацію навколо проведення акції та важливості підтримки полонених прокоментував голова Подільської РДА Володимир Наконечний:
«Поділ завжди був і залишається простором свободи, але сьогодні тут панував особливий концентрований біль і водночас – неймовірна сила духу. Ми не маємо права мовчати. Цивільні громадяни, яких Росія кинула до катівень, не є комбатантами, їхнє затримання – це пряме порушення всіх норм міжнародного гуманітарного права та кричущий військовий злочин.
Наш обов’язок тут, у тилу – бути їхнім рупором. Громада Подолу та всього Києва стоїть пліч-о-пліч із родинами полонених. Ми не забули. Ми не пробачили. Ми будемо боротися за кожного і кожну, показуючи ворогу, що українці своїх не залишають. Поверніть людей додому – вони мають жити, а не виживати в катівнях!»
Київ продовжує боротьбу на всіх фронтах – інформаційному, дипломатичному та волонтерському. Головне гасло, яке лунало над Подолом, залишається незмінним: «Поверніть людей додому!»