Те, що на перший погляд здається непридатними заболоченими угіддями, може стати джерелом доходу для фермерів і водночас врятувати клімат. Торфовища України — це не просто землі, які можна осушити та засіяти кукурудзою. Це природні «губки», які накопичують воду, дають паливо, ягоди, цінні рослини, а ще відкривають шлях до нових видів тваринництва і палюдикультури. І чим швидше ми навчимося працювати з ними розумно, тим більше шансів зберегти родючість землі й зробити її прибутковою — без втрат для природи.
Скільки заболочених земель є в Україні?
За даними Держкомітету України по геології та використанню надр від 1999 р., площа торфовищ складала 1 млн га. Наразі, дуже важко зробити висновки про розміри природних торфових боліт або торфовищ, бо не ведеться окремий облік таких територій.
За даними Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на 1 січня 2020 р. в Україні було 973 800 га відкритих заболочених земель, але частина торфових боліт може бути включена і в інші категорії. Багато це чи мало? Заболочені землі займають 1,6% від загальної території України. Формально — мало. Екологічно — катастрофічно мало. Кожен гектар з цих 973 800 га є надцінним, оскільки це залишки колись набагато більшої болотної системи, яка регулювала клімат і водний режим на континентальному рівні.
Окремо варто розглянути торфовища. У 1991 р. територія, яку займали природні торфові болота, оцінювалася у 693 700 га. На сьогодні ця цифра зменшилася через посухи, видобування корисних копалин, вигорання торфовищ, застосування гідротехнічної меліорації тощо. Торфовища зосереджені на Півночі України, в основному в басейнах Прип'яті та Дніпра. Менші за площею торфовища розташовані в Карпатських горах, в дельті Дунаю та інших затоплюваних гирлах річок басейну Чорного моря.
«В Україні немає єдиного державного обліку торфовищ, проте в різні роки здійснювалися окремі спроби оцінити їхню площу за різними методиками. Через це у різних джерелах цифри коливаються від 1 до 3 млн га. Це означає, що ми маємо справу з дуже поширеним типом екосистем, які забезпечують нашу життєдіяльність та надають нам вигоду як у вигляді екосистемних послуг (чисте повітря та вода), так і створюють можливість для екогосподарювання», — каже Тетяна Тевкун, керівниця тематичної групи проєктів із захисту довкілля ПРООН в Україні.
Багато дощу, небезпечна погода, хвороби та холод: українців попередили – прогноз
Україна на порозі кліматичної трансформації: як змінилась погода після Каховської катастрофи
Забудьте про мило: простий розчин, який знищує попелицю без шансів
ЗСУ під прицілом: чому тисячі військових залишають позиції і що приховує командування під виглядом СЗЧ
Вона наголошує — щоб перейти від теоретичних оцінок до практичних рішень, потрібна державна політика: інвентаризація торфовищ і прийняття постанови, яка б врегулювала питання їхнього використання та відновлення. Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України така постанова має бути прийнята і наразі ПРООН працює над нею спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства.
Чому болота не можна висушувати?
Осушення боліт і торфовищ — це шлях у нікуди. Коли рівень води штучно знижують, торф починає швидко руйнуватися: він мінералізується, ущільнюється, і земля поступово просідає. Фактично фермер «з’їдає» сам ґрунт, на якому працює, і через кілька десятиліть ці землі стають непридатними для сільського господарства. Водночас у повітря вивільняються величезні обсяги парникових газів — від 17 до 38 т CO₂ з кожного гектара щороку. Це перетворює торфовище з природного накопичувача вуглецю на його потужне джерело, поглиблюючи кліматичну кризу.
Є ще одна небезпека — пожежі. Висохлий торф загоряється дуже легко, і такі займання практично неможливо загасити. Вогонь нищить біорізноманіття, а густий дим шкодить здоров’ю людей. Додайте до цього втрату природної родючості: спочатку врожаї кукурудзи чи трав на осушених землях можуть здаватися вигідними, але з кожним роком ґрунт виснажується, і фермер змушений вкладати все більше коштів у добрива й обробіток, а результат при цьому падає.
«Торфовища працюють як губки: набирають воду, коли є опади чи повені, та поступово віддають її, особливо у посушливі періоди. Збережені торфовища пом'якшують наслідки зміни клімату, слугують домівкою для багатьох тварин, у тому числі рідкісних, а також є середовищем зростання унікальних рослин і місцем існування унікальних тварин. Але найбільш важлива роль торфовищ Полісся України — це накопичення води, яка притоками стікає до Дніпра. Таким чином, від торфовищ на Півночі України залежить, чи буде вода на Півдні України», — каже Ігор Зубович, заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.
Він зазначає, що в Україні значна частина торфовищ є осушеними та вже інтенсивно використовуються як для сільського господарства, так і для видобутку торфу ще з середини минулого століття.
«Наслідки цього ми бачимо — міліють ріки Західний Буг, Прип’ять, Десна, та все менше води надходить до каскаду Дніпровських водосховищ. Саме тому варто говорити не про використання торфовищ, а про їх екологічне відновлення. Ці цінні екосистеми захищаються також і на міжнародному рівні, а в України охороняється 50 водно-болотних угідь міжнародного значення», — додає Ігор Зубович.
Чи може на торфовищі рости кукурудза та соняшник?
На обводнених торфовищах немає сенсу сіяти традиційні «сухі» культури, як-от кукурудзу чи пшеницю — вони просто не витримають високого рівня води. Натомість палюдикультура пропонує вирощувати ті рослини, яким саме волога й заболочений ґрунт підходять найбільше.
Палюдикультура — це сільськогосподарське або лісогосподарське використання вологих і обводнених торфовищ. Термін походить від латинського palus — “болото”.
Найпоширеніші приклади — очерет звичайний чи рогіз. Їх можна використовувати як сировину для будівництва, виготовлення ізоляційних матеріалів, підстилок для тварин і навіть у харчовій промисловості.
«Сьогодні, наприклад, дедалі більше закладів громадського харчування відмовляються від пластикових соломинок, замінюючи їх на екологічні альтернативи — зокрема з осоки. Враховуючи заборону використання пластикових соломинок у ЄС і необхідність запровадження аналогічних правил в Україні в межах євроінтеграції, попит на екологічні соломинки зростатиме як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках», — наводить приклад Тетяна Тевкун.
Сфагновий мох має великий попит у садівництві — як субстрат для розсади й кімнатних рослин. На деяких ділянках добре росте вільха, деревина якої придатна для меблевої та будівельної галузі.
Також торфовища дають врожай дикорослих ресурсів: журавлини, чорниці, лохини, брусниці, лікарських рослин. Це можуть бути нішеві продукти з високою доданою вартістю.
Інакше кажучи, на торфовищах після обводнення можна вирощувати все те, що любить воду й приносить користь не лише фермеру, а й екосистемі. Це й рослини для енергії чи будівництва, і ягоди з лікарськими травами, і навіть «нові» для України моделі випасання худоби.
Тварини, які дружать з болотом
Тваринництво на торфовищах можливе, але воно зовсім інше, ніж на звичайних пасовищах. Осушувати землю для корів чи овець недоцільно — ґрунт швидко деградує і врожай кормів падає. Саме тому в палюдикультурі роблять ставку на інші види.
Найяскравіший приклад — водяні буйволи. Ці тварини чудово адаптовані до вологих умов: їм подобається стояти у воді, вони добре поїдають очерет та інші болотні трави. Буйволи не лише дають молоко й м’ясо, а й допомагають утримувати рослинність під контролем, створюючи своєрідний «живий механізм догляду за болотом».
е один напрямок — гуси та качки. Вони можуть пастися на заболочених луках, поїдаючи молоді рослини й водночас удобрюючи ґрунт. Для дрібних фермерів це може стати додатковим джерелом прибутку.
Також можливе випасання овець на вологих пасовищах. Вони менш вибагливі до кормів і можуть використовувати травостій, який не підходить для великої рогатої худоби.
Звичайні корови теж можуть бути частково присутні, але тільки м’ясні породи й лише на ділянках із невисоким рівнем ґрунтових вод. Для молочного напрямку такі землі малопридатні — тварини потребують якісного корму, який на болотних луках вирощувати складно.
«Окремим напрямом є бджільництво, зокрема традиційне бортництво, яке ще зустрічається на Поліссі та може стати перспективною агротуристичною атракцією», — додає представниця ПРООН.
Про біомасу з торфовищ
Якщо землю не осушувати, а навпаки підняти рівень води та перейти на палюдикультуру, то основним продуктом стає біомаса. На заболочених ґрунтах добре ростуть очерет, рогіз, осоки, сфагновий мох, а також вільха. Це рослини, які не бояться високої води та навіть потребують її. Вони формують густі зарості з великою кількістю зеленої маси.Фермер може косити цю масу раз або кілька разів на рік. Далі є кілька шляхів її монетизації.
По-перше, біомасу сушать, пресують у брикети або пелети й продають як паливо для котелень чи ТЕС. Наприклад, у Німеччині є станції, які працюють виключно на біомасі з палюдикультури. Також скошену біомасу можна переробляти на підстилку для худоби або як корм нижчої якості для м’ясних порід.
По-друге, очерет і рогіз йдуть на покрівельні матеріали, плити для утеплення та шумоізоляції. Попит на «зелені» матеріали в ЄС зростає, і це може бути експортна ніша для України.
По-третє, сфагновий мох використовують як субстрат для розсади, кімнатних рослин, вертикальних ферм. Це дуже дорогий продукт на ринку, і його можна вирощувати спеціально.
Чи є українські фермери, які вже експериментують з палюдикультурою?
Тетяна Тевкун з ПРООН в Україні розповідає, що поняття «палюдикультура» є відносно новим для України й лише починає входити в науковий та професійний обіг. Тому навіть ті фермери, які вже застосовують сталі практики, зазвичай не називають їх палюдикультурою і не підсвічують це у своїй діяльності.
«Фактично йдеться про багатьох українських фермерів, які працюють за такими підходами, як випасання великої рогатої худоби на вологих луках, вирощування ягід та лікарських рослин на зволожених ділянках, утримання гусей і качок на луках тощо», — каже фахівчиня.
І тут виникає логічне питання — що зупиняє фермерів? Тетяна Тевкун каже, що серед усіх бар’єрів чи не найвагомішим залишається ментальний — небажання відмовлятися від традиційного вирощування зернових та олійних культур на користь нішевих культур чи тваринництва. Також існують побоювання, пов’язані з пошуком нових і незнайомих ринків збуту, орієнтацією в цінових коливаннях та конкуренцією.
«Багато фермерів ментально остерігаються новацій і пошуку нових можливостей, адже звичні методи дають прогнозований результат «тут і зараз». Саме для підтримки таких агровиробників ПРООН реалізує проєкт «Сприяння сталому тваринництву та збереженню екосистем на Півночі України», зокрема підготувала компендіум про можливості впровадження сталих практик господарювання. Подолати ці та інші невпевненості допоможе також участь в онлайн-платформі для агровиробників, які впроваджують сталі практики. Наразі ми працюємо над її створенням. У майбутньому учасники зможуть отримати доступ до споживачів своєї продукції та актуальної інформації про цінові тенденції й технологічні особливості вирощування різних культур і тварин», — зазначає фахівчиня.
Болотяне землеробство для фермерів України стане необхідністю
Ще 24 червня 2024 року прийнято РЕГЛАМЕНТ (ЄС) 2024/1991 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ про відновлення природи та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869. Він встановлює ряд правил, серед яких відновлення біорізноманіття та сталості екосистем на сухопутних та морських територіях держав-членів шляхом відновлення порушених екосистем.
Статтею 11 «Відновлення сільськогосподарських екосистем» Регламенту встановлюється, що держави-члени повинні запровадити заходи, спрямовані на відновлення органічних ґрунтів у сільськогосподарському використанні, що становлять собою висушені торфовища. Ці заходи мають бути вжиті принаймні для:
(а) 30 % таких територій до 2030 року, з яких щонайменше чверть має бути повторно заболочена;
(b) 40 % таких територій до 2040 року, з яких щонайменше третина має бути повторно заболочена;
(c) 50 % таких територій до 2050 року, з яких щонайменше третина має бути повторно заболочена.
Добування торфу у більшості європейських країн уже заборонене, а також стимулюється зменшення використання торфовищ для сільського і лісового господарства.
«Міністерство за підтримки ПРООН розробляє Стратегію збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року. Стратегія базується на 23 цілях, серед яких ціль 2 передбачає забезпечити, щоб до 2030 року принаймні 30% територій деградованих наземних, внутрішніх вод, морських і прибережних екосистем перебували під ефективним відновленням з метою підвищення біорізноманіття та екосистемних функцій і послуг, екологічної цілісності та зв’язку. Серед таких екосистем є й деградовані торфовища, які мають бути відновлені», — зазначає заступник Міністра Ігор Зубович.
При цьому у преамбулі Регламенту зазначено, що відновлені та повторно заболочені торфовища можна продовжувати продуктивно використовувати альтернативними способами. Ці практики мають ґрунтуватися на принципах сталого управління та бути спрямованими на поліпшення біорізноманіття, щоб мати високу цінність як у фінансовому, так і в екологічному плані.
«Варто зазначити, що в той час, коли директиви ЄС потребують імплементації в національне законодавство, для нас, як для країни, яка прагне вступу до ЄС, виконання цього регламенту буде обов’язковим», — пояснює Тетяна Тевкун
Вона наголошує, що в межах проєкту ПРООН-ГЕФ «Сприяння сталому тваринництву та збереженню екосистем на півночі України» організація обстежує перспективні земельні ділянки осушених торфовищ для їх відновлення.
«І оскільки ми також допомагатимемо фермерам впроваджувати палюдикультурні практики як завдяки семінарам та воркшопам, так і шляхом надання обладнання, то цей проєкт можна назвати пілотним у впровадженні цього Регламенту», — зауважує фахівчиня.