Через пару днів мене схопили буряти: українець розповів, чим російський полон відрізняється від бурятського. Там звірі

Ніхто не стане заперечувати, що ціннісні орієнтири бурятського народу дуже сильно відрізняються від решти населення Землі через їх історичних особливостей. І правда, за останні сто років буряти зробили стрибок назад - з феодалізму в родоплемінне середовище, чимось нагадує нинішню Руанду (африканська держава, що пережила жорстокий міжплемінний конфлікт).

У Бучі окупанти брали в полон всіх підряд. Від того, який саме підрозділ затримав місцевого жителя, залежало, чи будуть його бити, наскільки звірячими будуть тортури, і чи буде у затриманого хоч один шанс залишитися в живих.

Про це в ексклюзивному коментарі УНІАН розповів волонтер Сергій Петренко, який перебував у Бучі з моменту вторгнення і потрапив у полон до окупантів.

"Я займався волонтерством. Розвозив на велосипеді людям допомогу: їжу, воду, ліки. Все що було на той момент потрібно, все чим міг допомогти. Зупинили росіяни, забрали всі документи, зв'язали руки і повели.Привели в так званий "штаб". Нас було дев'ять чоловік. Звичайна квартира в багатоповерхівці на четвертому поверсі. Я навіть знаю цей будинок-десятиповерхівка на Малиновського. Змусили роздягнутися до трусів, шукали татуювання. У мене є одна маленька татуювання на грудях-знак зодіаку. Уважно оглянули, запитали, що вона означає, Але не били. Годували, воду давали протримали добу і відпустили. Правда, документи не повернули", - розповів волонтер.

За його словами, через кілька днів його знову затримали, але цього разу буряти.

"Через пару днів мене зупинили буряти. На цей раз все було набагато жорсткіше. Запхали в БТР, голову обмотали скотчем, щоб закрити очі. Куди везли не знаю. Але цього разу били. Жорстоко і без причини. Били в БТРі, потім витягли, привели в якийсь підвал. Там був якийсь хлопець. Нас з ним поставили до стіни обличчям, сказали підняти руки. Потім дали мені ніж і кажуть: "хочеш жити – Вбий його". Я відмовився. Вони тут же цей ніж дають тому хлопцеві з тими ж словами:" хочеш жити – убий його " і показують на мене. Він теж відмовився", - розповів Петренко.

За словами волонтера, окупанти у нього на очах розстріляли затриманого.

"Буряти крикнули нам щось на зразок:" Ви все-одно здохнете", забрали ніж і відійшли на пару кроків. Ми вирішили, що йдуть. І раптом пролунав постріл. Ні, вони не йшли, вони просто відійшли на пару кроків, обернулися і вистрілили цьому хлопцеві в голову. Він стояв від мене на відстані витягнутої руки, а його вбили за те, що він відмовився мене зарізати. Я весь в його і своїй крові, у мене весь одяг в його мізках, тому що стріляли йому саме в голову. Привели в якийсь підвал, де було багато приміщень", - розповідає волонтер.

Волонтер розповів, що в підвалі, в який його привели окупанти було близько 20 осіб.

"Не знаю, де цей підвал, коли вели у мене був скотч на очах. Знаю тільки, що там було ще чоловік двадцять полонених. Я нікого з них не бачив, тільки чув. Чув, як людей катують, б'ють. Чув якісь нелюдські крики. Чув, як ґвалтують чоловіків. Потім були постріли і голоси замовкали. Дитячих криків я не чув. Дітей не було", - каже волонтер.

За словами Петренка, його катували протягом декількох днів.

"З'ясовували чому я не воюю. Той факт, що у мене погано із зором здавався їм слабким аргументом. Били по колінах. Вже зараз мені лікарі сказали, що розбита колінна чашечка і потрібна операція. Тоді я цього не знав. Тоді просто боліло все тіло. Тримали мене там кілька діб. Їжі немає, води немає, туалету немає. Я не пам'ятаю які це була доба. Все змішалося. Але раптом в підвалі стало тихо, було відчуття, що я єдиний, хто залишився в цьому приміщенні. Підвал-це місце, в якому чути все. Там чути звук запальнички, яку запалили в іншому кінці приміщення. А тут раптом мертва тиша. Настільки тихо, що я чую звук працюючого генератора на вулиці. І я чую, як до моєї кімнати наближаються кроки", - розповідає волонтер.

За словами волонтера, він зрозумів, що його збираються розстріляти

"Я не знаю чому, але я відразу чітко зрозумів, що я залишився один і сьогодні мене розстріляють. І тут занудьгував кацап візьми та й скажи, що ось мовляв всі поїхали кудись на завдання, а його залишили сидіти в цьому підвалі і йому нудно.

І я зрозумів, що це мій шанс. Я постукав по дверях, попросив дати сигарету раз вже не годують. Він просунув під двері дві сигарети. Я закурив, зібрався з духом і попросив хоч чашку чаю.

Розрахунок був простий: чай не вийде просунути під двері. Якщо принесе-йому доведеться відкрити двері. Він приніс мені банку з чаєм. Двері прочинилися і я огрів його шматком арматури", - каже волонтер.

Покинувши підвал, в якому його катували волонтер кілька днів ховався від окупантів, поки в Бучу не прийшли ЗСУ.

З повною версією можна ознайомитися тут.

Читайте також:

Просить, щоб мама воскресла: 8-річний українець з Маріуполя назвав головну мрію.

"Перенесли блокаду": Кремль осоромився з нагородами для російських військових.

У Кремлі кричать від безвиході: "зброя США і Британії не допоможе Україні...".